Казан XII- XIII ст.ст. із археологічної збірки НІКЗ «Чигирин»
В археологічній колекції наукових фондів Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» зберігається мідний клепаний казан. Казан було знайдено між селами Суботів та Новоселиця Чигиринського району, на глибині близько одного метра. Дана посудина привертає нашу увагу, оскільки, це є дійсно рідкісна знахідка на теренах Чигиринщини. Ми розглядаємо посудину, виготовлену з листової міді з округлим випуклим дном, розширеними до верху стінками, яка використовувалась кочівниками для приготування їжі, тому термін «казан» буде як найбільш правильним.
Прямої аналогії такої посудини нам, нажаль, невідомо, але за типологією мідних клепаних казанів, яку розробив археолог М.Л.Шевцов, на основі виявлених у похованнях серії металевих посудин та їх фрагментів, можна зарахувати казан до старожитностей кочівників південно-руських степів та датувати у межах XII-XIII ст.. Казан А-5998 належить до так званого «кочівницького типу», за археологічними джерелами відомого з IV-V ст.ст. у Північному Причорномор’ї, Західній Європі та Північному Кавказі.
Посудина із археологічної збірки НІКЗ «Чигирин» (за класифікацією Шевцова М.Л.) відноситься до I типу четвертого підтипу. Казани даного типу, значно відрізняються від попередніх за своєю формою, вони виготовлені з одного листа металу, порівняно невеликі за розмірами. Висота їх досягає від 15 до 30 см , а діаметр вінця від 20 до 40 см. До вінчика приклепані петлі, кінці яких перехрещені. Тулово посудини злегка опукле та конусоподібне розширюється до напівсферичного денця.
Казани з листової міді мали незначну вагу, що в побуті кочівників було досить зручно, при постійних переїздах, а також під час приготування їжі на вогні: через тонкі листи металу тепловіддача проходила набагато швидше до рідини у казані. Це при обмеженні палива (зокрема деревини) в степу надавало свої переваги. В побуті кочівників казани використовувалися за своїм функціональним призначенням: всі дослідники звертають увагу на їх закопченість. В похованнях казани представляють одну з найцікавіших частин поховального обряду. Як правило, під час поховання багатого та впливового воїна у похованні ставився казан, як ознака годувальника і голови роду, племені. Він не лише відігравав практичну роль в побуті, але й був символом єдності роду.
Виявлення клепаних мідних казанів «кочівницького типу» на території Чигиринщини може пояснюватись тим, що саме на цій території проживали племена кочівників - «чорні клобуки». Вперше назва «чорні клобуки» була згадана в Іпатіївському літописі 1146 року, а остання згадка про них відноситься до 1235 року. Чорні клобуки були важливою військовою силою київських князів і брали участь практично у всіх їхніх військових діях, особливо в усобицях княжої династії. За археологічними даними, після монгольського завоювання, частина чорних клобуків переселилась у Поволжя та Молдавію і увійшла у військово-аристократичну структуру половецького улусу Джучі. Проте, напівосіла і осіла частина чорних клобуків залишилася в Пороссі і з часом асимулювала із місцевим населенням. Як складова частина Київської Русі, чорні клобуки охороняли її південні кордони та брали участь у походах київських князів. Поступово переходили від скотарства до осілого рільництва. За однією з версій, саме чорні клобуки, яких називали ще «чоркосами» за головний убір з чорною косою, заснували місто Черкаси.
Отже, проживання кочових племен у історичному канівсько-черкаському регіоні обумовлює присутність тут культурно-побутових традицій, пов’язаних із кочівницькими впливами.
Підсумовуючи викладене, слід відзначити, що подібний тип посуду ,якщо і не виготовлявся, то побутував у середовищі осілого населення Середнього Подніпров’я ХІІ-ХІІІ століть. Такий казан міг бути, як військовим трофеєм, так і товаром, одержаним внаслідок торгівлі.
Дерев'янко Наталія,
молодший науковий співробітник відділу науково-фондової роботи