"Козак Мамай" в історії Чигиринського краю//Пам'ятки України. - №5-6. – 2011. – с.56-59

Трощинська О.І., молодший науковий співробітник

До найпопулярніших і найулюбленіших творів українського образотворчого мистецтва належить народна картина «Козак Мамай», яка давно вже стала візитівкою нашої культури, символом її національної самобутності. Картин, подібних до українських Мамаїв за сюжетом та композицією, в європейському фольклорі не існувало. Образ козака Мамая вже кілька століть привертає до себе посилену увагу багатьох митців, етнографів, фольклористів, письменників. Але й досі немає єдиної наукової думки щодо цього унікального вияву українського народного мистецтва.

 Дослідників завжди цікавило питання: чому картину, на якій зображено українського козака, названо чужомовним ім’ям східного походження – Мамай ? Відразу на думку спадає Золотоординський хан (чи намісник хана) Мамай, розбитий під час Куликовської битви 1380 р.1 . Східним походженням пояснюють назву картини дослідники Д.Щербаківський, П. Білецький, С. Бушак. На думку С. Бушака слово «мамай» вживалося як синонім слів: «козак», «запорожець», «гайдамака», «розбишака», «волоцюга», «відчайдуха»2. Цієї ж точки зору дотримується і дослідник «мамаїв» П. Білецький: «Мамай - не ім’я певної особи, а назва козаків, що перейшла і на їхніх спадкоємців – гайдамаків»3. Картини називали «Мамаями» переважно в усній традиції, а у підписах – текстах зустрічаються інші імена – Хома, Іван, Палій та інші. Назва «Козак Мамай» трапляється на картинах з «гайдамацькими сценами». Саме у XVIII ст. під впливом гайдамаччини картина «Козак Мамай» композиційно змінюється, розширюється у своєму змісті: з’являються живописні полотна з «гайдамацькими сценами». «На них подані так звані «сцени розправи» гайдамак зі своїми противниками – суд, який вершить Мамай; на деревах повішені (часто – вниз головою) чоловічі постаті»4. Є епізоди, де козаки варять страву в казанку, полюють, рибалять. Події відбуваються, як правило, в лісі або біля річки. «Гайдамаччина, яка йшла з нижчих і середніх верств української людності і була не тільки простим розбоєм, але й ідейним протестом проти економічних, соціальних і національних болячок свого часу, відбилась у народній поезії і не могла не зоставити значного сліду на народній картині»5. Д. Щербаківський вважає, що саме часи гайдамаччини «безіменному козаку-бандуристу, у «якого ім’я було не одно, а єсть їх до ката», добавляє ім’я «Мамай», ім’я, яке перейшло потім і на копії старих картин козака – бандуриста і тепер, не зовсім справедливо, закріплено за всіма взагалі варіантами цієї картини»6.

Хто ж такий Мамай? Це постать тільки легендарна чи у нього були реальні прототипи? Цю проблему намагалися вирішити багато дослідників «мамаїв», особливо у XIX ст. Згадки про Мамая широко представлені в топонімах України, і чимало реальних козаків носили ім’я Мамай. Щодо останнього, то це особливо стосується Чигиринщини. Наш край завжди був волелюбним. Саме звідси розпочиналась національно – визвольна боротьба сер. XVII ст. під проводом Б. Хмельницького, ширилася по всій Україні гайдамаччина, утворилася Холодноярська організація на поч. XX ст., яка відстоювала ідею незалежності України. А козак Мамай втілює в собі, перш за все, ідею свободи.

В «Реєстрі Війська Запорозького» 1649 р. серед козаків Максимівської сотні Чигиринського полку записаний Василь Мамай7. Та найчастіше ім’я Мамай зустрічається серед гайдамаків.

Гайдамаччина, як явище, охоплює майже все XVIII ст. Спричинило гайдамаччину посилення польсько-шляхетського визиску на Правобережжі. «Основною масою гайдамаків були селяни-кріпаки і ті посполиті, яким загрожувало кріпацтво, а також козацька біднота. Перша звістка про гайдамаків відноситься до 1714р. Особливо великого розмаху цей рух досяг у 1734 та 1750 роках. У 1734 р. гайдамацьке повстання охопило всю Чигиринщину»8. У 1738 р. за домовленістю з поляками для боротьби з повстанським рухом на Правобережжя прибув російський корпус генерал-фельдмаршала Б. Мініха. Гайдамаччина на деякий час затихає9. Посилення гайдамацького руху припадає на 1750 р. На Чигиринщині діяло кілька гайдамацьких загонів. В документальних джерелах є згадки про кількох гайдамаків під прізвищем Мамай.

У липні 1750 р. гайдамацькі загони Марка Мамая та Гаврила Лисого захопили Чигирин, «взяли пушку да хлеба мешка с три и выжгли башни и винницу, и прочие строения»10. З Чигирина Мамай пішов на Медведівку, де взяв дві бочки селітри11.

Про гайдамаку Мамая згадує історик та письменник Аполлон Скальковський. Ще в 20-х р.р. XIXст. він знайшов документи, які використав для написання роману про Мамая – «Порубежники». На думку А. Скальковського, на картинах, що поширені по всій Україні, зображений реальний гайдамака Мамай12. «Особенный ужасъ наводила въ Украйнѣ шайка Мамая, козака Запорожскаго… Оказывается, что подъ этимъ именем дѣйствовало два лица»13. В 1750р. Мамай зруйнував містечко Мошни та всі маєтності князя Любомирського. Російські війська під командуванням генерала Леонтьева після тривалого переслідування зловили запорожця. Він був повішений і четвертований, а його голову з шапкою виставили для остраху іншим. Але «Нѣкій Андрей Харченко снялъ съ этой головы шапку, надѣлъ на себя и назвалъ себя Мамаемъ. Этотъ Мамай, по примѣру своего предшественника, ходилъ съ шайкой на Лядчину». В 1758р. він «ѣхалъ байдакомъ водою до староства Чигиринскаго, въ которомъ приставши до берега и забравши добычь оную на нѣсколько десять возовъ, посреди бѣла дня переѣхалъ въ томъ же староствѣ на Калантаевскую греблю въ слободы малороссійскія мимо караула, стоящаго тамъ при Русской границѣ». Через кілька років його також схопили і стратили14. Але народ вже почав складати перекази про Мамая, який знову і знову воскресає.

В «Архиве Юго-Западной России» теж містяться матеріали про учасника гайдамацького руху Мамая, який діяв і на території сучасної Чигиринщини. В протоколах допитів заарештованих гайдамак Павла Войненка, Івана Сахненка, Мойсея Крижненка згадуються такі топоніми, як Медведівка, Новоселиця, Чута, Топилівка, Боровиця, Чигирин, Суботів, Нестерівка. За зізнанням Павла Войненка, «сего году (1750) послѣ Великодня и сшелся съ Мамаемъ, и пошли въ Полшу двѣнадцать человѣкъ, и пришли подъ Вороновку и пограбили въ трехъ хатахъ всякого мелкого; набрали свиток и протчего по саквамъ и пошли назадъ къ Черному Лѣсу въ Плоское, гдѣ насъ команда разбила, въ то время Мамай закололъ драгуна, а драгуны закололи Мамая и другова запорожца, а мы всѣ по лѣсу разбѣжались»15.

У багатьох вчених-етнографів, письменників є згадки про дуб Мамая, що знаходився на території Чигиринського повіту. Про цей дуб пише у своєму романі «Порубежники» Аполлон Скальковський: «Въ Кіевской губерніи Чигиринскаго уѣзда въ Бураковскомъ лѣсу по дорогѣ изъ казеннаго селенія Херсонки въ с. Нестеровку есть еще дерево, называемое Мамаевымъ дубом; стволъ его, необыкновенной толщины, весь избуравленъ отыскивателями кладовъ»16. Хутір Херсонка в ті часи (XIX ст.) належав до Суботівської волості, а село Нестерівка – це сучасне село Вершаці.

Писав про дуб Мамая і француз Домінік П’єр Де ля Фліз, який залишив нам дев’ять так званих альбомів – це рукописні книги, які крім численних малюнків містять краєзнавчий і етнографічний опис Київщини. На двох малюнках він зобразив «разбойника Мамая» і «Мамаевъ Дубъ»(мал. 1). У пояснювальному тексті свого рукописного альбому Де ля Фліз зафіксував народні перекази про Мамая: «Серед народу поширена також розповідь про розбійника на ім’я Мамай, зображення якого зустрічається у багатьох хатах. Він сидить під дубом, грає на бандурі (вид гітари), віддалік на дереві висить чоловік. (…) У Чигиринському повіті поблизу села Черкас мене водили до величезного, вже давно всохлого дуба. Його називають дубом розбійника Мамая. Колись у затінку цього дуба він влаштував своє пристановище, а на гіллі цього дерева вішав поляків і жидів, які потрапляли йому до рук, та й його самого на ньому пізніше повісили»17. На малюнку Де ля Фліза «Мамаевъ Дубъ» (факсимільна частина) зазначено: «срисованный съ натуры. Сей Дубъ находится въ урочищѣ Васильковскомъ – мотренинской возлѣ деревни Херсонкы, Чигринскаго уезда, дачи у которого разбойникъ Мамай часто весьма располагался таборомъ, какъ говоритъ мѣстное преданіе. Дубъ сей 3 аршинъ при раздѣленіи вѣтвей и старожилы говорятъ что около ста лѣтъ какъ дерево это безъ листья. Надобно полагать что Мамай существовалъ назадъ далеко за сто лѣтъ. Во время пребыванія у сего дерева, пиры его обозначалисъ кровавою местью на полякахъ и жидахъ которыхъ попадавшихся въ его руки, он ъ вѣшалъ на вѣтвяхъ сего дуба, на которомъ и самъ пойманъ по роспоряженію польскаго правительства повешенъ»18.

Письменник та збирач етнографічних матеріалів Пантелеймон Куліш теж звертав увагу на народну картину «Козак Мамай» та перекази, з ним пов’язані. В листі до Осипа Бодянського він писав: «Може выдавъ – де вже не выдаты? Де-инде по Вкраини голенного запорозця намалеванного, що седя, подобгавшы ногы, грае на кобзи та ще й промовляе. А що промовляе, те внызу й пидпысано. Ляхы зовуть его въ своихъ кныжкахъ козакомъ Мамаемъ. Есть коло Суботова, чы що, и дубъ мамаивъ, де винъ вишавъ ихъ браччыкивъ та жыдову. Було въ мене воно десь и запысано, та вже запамятавъ»19.

Наведені вище відомості підтверджує і письменник Борис Грінченко. В своїй книзі «Изъ устъ народа. Малорусскіе разсказы, сказки и пр.» він подає переказ «Про Хмильныцькыхъ. Про Мамая», записаний в селі Суботів: «А се вже чы не писля Хмильныцького було, якъ прыйихавъ у Суботово Мамай зъ запорозцямы и ляхамъ багато шкоды наробывъ. Тутъ у лиси неподалечку е дубъ невысокый да рясный, Мамаемъ зветься. Кажуть, що буцимъ то Мамай на йому казанъ вишавъ, да якъ задзвоныть, то його хлопци и бижать. А инши кажуть, що через те, що и Мамай бувъ нызькый, та дужый, як той дубъ»20.

В художньому альбомі «Козак Мамай», що є на сьогодні найповнішим каталогом «Мамаїв» XVII – початку XIX ст. вміщено ілюстрації чотирьох картин «Козак Мамай»(мал. 2), які потрапили до Національного художнього музею України з Чигиринщини21. Все це твори з «гайдамацькими сценами». І це не випадково, адже вся Чигиринщина була охоплена гайдамацьким рухом. Ці полотна подібні і за основними елементами композиції і за деталями. Очевидно, вони малювалися тоді, коли в народі пам’ять про гайдамаччину ще була свіжою. Люди прагнули мати зображення «Козака Мамая» вдома, як згадку про славні часи та «надію і віру в прийдешнє визволення»22.

Чигиринський край якнайтісніше пов’язаний з іменами Богдана Хмельницького та Тараса Шевченка. Підґрунтям для Шевченкових малюнків та офортів у значній мірі був український фольклор. Не оминув він своєю увагою і «Мамаїв». В офорті «Дари в Чигирині 1649 року», передаючи інтер’єр будинку Богдана Хмельницького, Шевченко зобразив на стіні «популярну народну картину як типову ознаку козацького побуту»23 .

Героїчні імена Гонти, Залізняка, Мамая як уособлення ідеї свободи стали символами руху опору українців репресивній системі СРСР у 20-ті роки XX ст.24. Яків Опанасович Щириця (народився в с. Боровиця Чигиринського повіту) – військовий і громадський діяч, отаман сотні самооборони с. Тіньки (1919 р.), отаман Білоярського полку Холодноярської організації, 2-го куреня Холодноярської бригади (1920 р.), Першої гайдамацької кінної сотні (1921 р.) – обрав собі повстанський псевдонім Мамай. Водночас це було і дівоче прізвище його матері. Після придушення повстання він деякий час вчителював у Дніпропетровську, однак не вберігся від чекістського арешту і страти. 27 квітня 1929 р. Яків Мамай (Щириця) був розстріляний у Черкасах, а його тіло поховане на міському цвинтарі25.

Тож в історичних джерелах і дослідженнях зафіксовано цілий ряд козаків, які носили ім’я Мамай. Реальні події козаччини та гайдамаччини, які відбувалися на Чигиринщині, вплинули на формування образу козака Мамая, що став своєрідним відображенням визвольної боротьби українського народу у XVII – XX ст. ст.. Він є втіленням українського характеру, волелюбності, стійкості та невмирущості народу.

 1.Козак Мамай : Альбом / Автор вступної статті : Станіслав Бушак, Відповідальний за випуск : Настя Голтвенко. – К.: Родовід, 2008. – С.19.

2. Там само. – С.28.

3. Білецький П. Народні картини «Козаки – Мамаї»//Родовід. – 1997. – №2 (16). – С.32.

4. Козак Мамай : Альбом / Автор вступної статті : Станіслав Бушак, Відповідальний за випуск : Настя Голтвенко. – К.: Родовід, 2008. – С.42.

5. Щербаківський Данило. Козак Мамай // Народне мистецтво. – 1997. - №1. – С.20.

6.Там само. – С.21.

7. Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук та ін. – К.: Наукова думка, 1995. – С.50.

8.Лазуренко В. М. Історія Чигиринщини (з найдавніших часів до сьогодення). – Черкаси: Ваш дім, 2004. – С.118.

9. Солодар О. Нариси з історії Чигиринщини. – Черкаси: Відлуння – Плюс, 2003. – С.108.

10. Там само.

11. Там само.

12.Козак Мамай : Альбом / Автор вступної статті : Станіслав Бушак, Відповідальний за випуск : Настя Голтвенко. – К.: Родовід, 2008. – С.24.

13. Мамай. Изображенія запорожца (Къ рисункамъ) //Киевская старина. – 1898. - №3 // Інтернет – ресурс

magnet:?xt=urn:btih:HL24L2QINZAW6HJW36ZR6W5DDGUE27XS&tr=http%3a%2f%2fbt2.rutracker.org%2fann%3fuk%3dG3o3mvLkC8

14. Там само.

15. Архив Юго-Западной России. – Ч. III. – Т. 3. // Інтернет – ресурс

magnet:?xt=urn:btih:ERBIZB3AA73J43YLZMROTV5ZKVF4THTZ&tr=http%3a%2f%2fbt2.rutracker.org%2fann%3fuk%3dG3o3mvLkC8

16. Козак Мамай : Альбом / Автор вступної статті : Станіслав Бушак, Відповідальний за випуск : Настя Голтвенко. – К.: Родовід, 2008. – С.491.

17. Де ля Фліз. Альбоми. Т. I. – К., 1996. – С.167-168.

18. Там само. – С.95.

19. Письма П. А. Кулиша к О. М. Бодянскому // Киевская старина. – 1898. - №2 // Інтернет – ресурс

magnet:?xt=urn:btih:HL24L2QINZAW6HJW36ZR6W5DDGUE27XS&tr=http%3a%2f%2fbt2.rutracker.org%2fann%3fuk%3dG3o3mvLkC8

20. Гринченко Б. Д. Из уст народа (малорусские рассказы, предания и пр.). – Чернигов, 1901// Інтернет – ресурс http://upload.com.ua/get/900830245/

21. Козак Мамай : Альбом / Автор вступної статті : Станіслав Бушак, Відповідальний за випуск : Настя Голтвенко. – К.: Родовід, 2008. – 304с.

22. Музиченко Я. Знак Мамая // Інтернет – ресурс http://www.umoloda.kiev.ua/number/977/163/35501/

23. Білецький П. Народні картини «Козаки – Мамаї»//Родовід. – 1997. – №2 (16). – С.34.

24. Звідки родом козак Мамай? // Інтернет – ресурс http://volyn.rivne.com/allarhiv/2005/11/752-8.htm

25. Горліс – Горський Ю. Холодний Яр: Документальний роман. – Дрогобич. : Відродження, 2006. – С.344-345.

Авторські права захищені. При копіюванні матеріалу обов’язкове гіперпосилання на сайт!