Пам'ятний знак "Хрест" на Замковій горі//Пам'ятки України. - №5-6. – 2011. – с.48-51
Перепелиця А.І., молодший науковий співробітник
Соціально – економічні зміни у Російській імперії на початку ХХ століття зумовили певні зрушення в галузі освіти та культури, але, загалом, культурно-освітній рівень населення Чигиринщини залишався вкрай низьким. В 1901 році у м.Чигирин налічувалось 1753 будинки, в яких проживало 10199 мешканців обох статей. На цей час в місті працювали: бібліотека-читальня, двокласне міське чоловіче училище, таке ж жіноче, три церковнопарафіяльні школи, 6 шкіл грамоти та 16 єврейських хедерів1.
Слід зазначити, що в перші роки ХХ століття була продовжена робота над створенням археологічної карти Чигиринського повіту. Після Указу 1889 року, одним з перших, дозвіл на розкопки одержав відомий археолог кін.ХІХ-поч.ХХ століття В.В.Хвойка. Навесні 1903 року в історичній частині міста Чигирина дослідник виявив споруду ХV- ХVІ століття2. В ці роки був закритий цвинтар на Лучці. Місцина Лучка, за спогадами старожилів, знаходилась між сучасною вулицею Шмідта та міським стадіоном3. Історичні джерела та археологічні знахідки підтверджують, що у ХVІІ столітті, біля кожної з церков м.Чигирин було кладовище.
Аналізуючи план із «Щоденника» Патріка Гордона 1678 р. (РГАДА) та справжній і точний іконографічний план міста і замку Чигирина 1677 року робимо припущення, що на початку ХХ століття археолог В.Хвойка знайшов залишки церкви Воскресіння Господа Ісуса Христа та людські поховання на її цвинтарі.
В 1912 році «Чигиринський городський голова» українофіл Підгородецький провів заходи, щодо перенесення кістяків з Лучки на Замкову гору4. На місці захоронення встановили хрест- пам’ятник, а також чавунну плиту із відповідною датою. Хрест, згідно християнських канонів шестикінцевий, патріарший, був виготовлений у каменоломнях Замкової гори із каменю пісковику5. Звичай ставити хрести в пам’ять про визначні події, які відбулися на даній території, прийшов на Україну-Русь із Візантії. Хрест-пам’ятник Підгородецький встановив на честь повішених поляками у 1597 році козацьких урядників: Юрія Богуна, Ілії Сутиги, Войновича, а також всіх козаків, що загинули під час другого турецького походу (1678 р.), воєводи Івана Ржевського, полковника Якова Коробки. Дану інформацію черпаємо із напису на чавунних меморіальних плитах, які знаходяться на бокових частинах постаменту. На дошці, що по праву сторону, читаємо: «На пам’ять о войсков. старш. Юріъ и Иліъ Сутигъ, преданных мученической смерти поляками, осаждавшими въ 1597г. городъ и отбитыми и уничтоженными гетьманомъ Павломъ Наливайко», по ліву сторону: «На памятъ о воеводъ Иванъ Ржевскомъ, полковн. Яковъ Коробкъ и проч. Православнихъ христолюб. воинах, павшихъ въ бою при защитъ Чигирина въ 1678 году отъ нападенія 120000 турецко-татарской орды». Достовірнісь подій, що відбулися в м.Чигирин у кін. ХVІ століття підтверджує «Історія Русів», але її не вважають історичним джерелом. Це є політичний трактат, втілений в історичну форму. Польські архівні джерела констатують наявність в кінці ХVІ століття на Україні козацького гетьмана Семена Наливайка6. Отже, урядники Юрій Богун та Ілля Сутига також навряд чи реальні постаті.
Чигиринські походи 1677-1678 рр. широко висвітлюються в багатьох історичних джерелах. Учасник другого турецько-татарського походу 1678 року інженер-фортифікатор Патрік Гордон у своєму «Щоденнику» конкретизує загибель воєводи Івана Ржевського від вибуху ядра. Полковник Яків Коробка у першоджерелі Патріка Гордона не згадується. Прізвище Коробка і нині досить поширене в м.Чигирин. Дослідники подають різну кількість турецько-татарських військ (від 90 до 200 тисяч). Історик Дмитро Дорошенко писав: «Турки і татари так розорили Чигирин, що лише спогад про місце залишився. І більше ніколи, ніколи не піднімався він в своїй величі та могутності. Так закінчилась доля столиця Б.Хмельницького. Трагічний кінець боротьби за Чигирин зробив величезне враження на тогочасне українське суспільство. Упадок і зруйнування Чигирина були в його очах немов символом загибелі Правобережної козацької України».
На верхній частині хреста-пам’ятника встановили древній герб міста. Під час коронного сейму у Варшаві 15 жовтня 1592 року Сигізмунд ІІІ видав Чигирину новий привілей, який дозволив самоврядування на основі Магдебурського права. Цією ж грамотою також було затверджено: «…печать мисткую герб – три стріли», яку міщани та їхні нащадки мають використовувати «до одправовання справ містких»7. Після ухвалення сеймом реформаційних законів про міста, в Речі Посполитій розпочався процес підтвердження давніх міських привілеїв. Такий «диплом» короля Станіслава-Августа надано 16 квітня 1792 року й Чигирину8. У ньому вміщені зображення герба з трьома перехрещеними стрілами, повернутими вістрями вгору. У 1795 році, після остаточного розпаду Речі Посполитої і захоплення Правобережжя Російською імперією, Чигирин стає повітовим містом Вознесенського намісництва. А з 1797 року – повітовим центром Київської губернії. Починаючи із середини ХІХ століття міський герб доповнили губернським знаком (у синьому полі Архангел Михаїл), що мало вказувати на належність Чигирина до Київської губернії. Саме у такому вигляді його затверджено імператорським указом 26 грудня 1852 року. Нижня частина чигиринського герба трактувалася: «у срібленому полі три навхрест положені стріли»9, колір стріл не зазначено. Цей знак підтверджено указом Сенату від 10 лютого 1853 року.
На честь 400-річчя заснування Чигирина міським головою Підгородецьким на північно-східному схилі Замкової гори були збудовані сходи з підпірною стінкою та перилами. У 1912 році їх нараховувалось 208. На підпірній стінці сходів першого маршу до цього часу знаходиться мурована гранітна плита із написами: «Кам’яні сходи побудовані в 1912 році на 400 років м.Чигирина».
Із першими зображеннями хреста-пам’ятника та сходів початку ХХ століття ми знайомимося завдяки поштовим листівкам "Краєвиди Чигиринщини»: «Юрьевский парад на горъ» (№41), «Софиевский подъем» (№6) та «Терещенская» (№35), виданими в 1911-1914 рр. власником магазину фотографічного та книжкового приладдя Чигирина М.Сквірським. З напису на листівці під №6 дізнаємося, що сходи на Замкову гору на початку ХХ століття міське населення називало Софіївським підйомом. Безперечно, дана назва походить від Софіївської вулиці, на якій розпочинався перший марш новозбудованих сходів. 16 травня 1930 року Шевченківський окружний виконавчий комітет обов’язковою постановою №85 вніс у реєстр №2 «Пам’ятки культури революції та природи» (окружного значення) Замкову гору в Чигирині з постаментом, на якому написано про історичні події та «горожанську» війну, згідно якої, зазначені в цих реєстрах пам’ятки не можуть бути зруйновані, перебудовані або пошкоджені10. Слідкувати за технічним станом пам’яток, тобто проводити ремонт, реставрацію, в обов’язковому порядку, повинні були підприємства і організації. Дніпропетровська краєва Інспектура пам’яток культури та природи взяла їх на державний облік11, але вже у середині 30-х років ХХ століття Шевченківська окружна комісія була ліквідована. В часи політичних репресій зазнали руйнування багато пам’яток історії та культури, розпочався тривалий період занепаду пам’яткоохоронної справи. Підтверджує цей факт світлина хреста-пам’ятника середини 30-х років ХХ століття, що експонується в одному із залів музею Б.Хмельницького. Аналізуючи зображення хреста, робимо висновок, що стан збереження історичної пам’ятки в цей період був вкрай незадовільний. Хрест та постамент потребували реставрації.
У післявоєнні роки Чигирин архітектурно відроджувався за проектом Харківського відділення інституту «Гипроград»12. В 1953 році на Чигиринщині працювала експедиція Академії архітектури УРСР.
З нагоди 300-річчя Переяславської ради в Чигиринському районі приділялась велика увага пам’яткам історії. У 1954 році під Замковою горою був встановлений пам’ятний знак «Кобзар» (скульптор А.Бородай) та стела на честь перебування Т.Г.Шевченка в Чигирині у 1843-1845 рр.. До пам’ятного знаку «Кобзар» побудували 9 сходин шириною 1100 міліметрів. Також реставрували історичні пам’ятки міста. Зокрема, навколо хреста-пам’ятника на Замковій горі поставили металеву огорожу. На одному із чотирьох наріжних камінних стовпів була вмурована чавунна дошка із написом «Цей пам’ятник споруджено в 1912 році». Кам’яні сходи облаштували, довершили та укріпили завдяки добудові 4-х східців знизу та 2-х на вершині гори.
З метою впорядкування, обліку та реєстрації пам’яток Черкащини виконком обласної Ради прийняв рішення №448 від 23.10.1963 року «Про проведення реєстрації та паспортизації пам’яток області»13. На виконання даного рішення Чигиринським виконкомом видано розпорядження №57 від 25.11.1963 року про створення комісії з паспортизації об’єктів культурної спадщини, яку очолив завідувач районного відділу культури Кучман М.М.
У 1964 році пам’ятний знак на честь героїв битви з польсько-шляхетськими та турецькими загарбниками був узятий на державний облік під №25. Велике значення для збереження старовини мало відновлення роботи Чигиринського товариства охорони пам’яток у 1966 році. Виконуючи свої основні функції, товариство популяризувало пам’ятки Чигиринського краю. У 1968 році, завдяки плідній роботі членів товариства на чолі із головою В.П.Заїченком, видавництво «Мистецтво» надрукувало тиражем 50 000 серію листівок «Історичні пам’ятки Чигиринщини». Листівка з написом «Черкаська обл. Чигирин. Козацька могила на Богдановій горі» зображає хрест-пам’ятник у металевій огорожі.
У 1967 р. на Замковій горі встановлено пам’ятник Б.Хмельницькому. В зв‘язку з тим, що він був зроблений із нестійкого матеріалу (склобетон), скульптура частково зруйнувалася. Згідно постанови обкому Комуністичної партії України і обласного виконавчого комітету №522 від 10 липня 1969 року, розпочався демонтаж пам’ятника, а також проводились численні будівельні роботи. Зокрема: реконструкція хреста-пам’ятника (будівельниками «Міжагробуду» прибрано металеву огорожу), створення штучного озера, розширення алеї, яка вела до оглядового майданчика. Архітектор В.Гнєзділов розробив новий проект двох маршів сходів, які розсікали майданчик перед пам’ятником гетьману. Завдяки цьому збільшилась площа самого майданчика, а також кількість сходів. Це дало можливість зробити підйом на Замкову гору пологішим14.
Місцеві художники І.Т.Запорожченко, П.М.Настевич, М.І.Кладницький в своїх роботах зображали хрест-памятник та сходи на Замкову гору у 60-80-х рр.. ХХ століття. Картини П.Настевича, М.Кладницького неодноразово експонувалися у виставкових залах музею Б.Хмельницького.
На даний час фонди НІКЗ «Чигирин» мають 17 світлин хреста-пам’ятника та 4 – сходів. Дві фотографії зображають хрест-пам’ятник початку 80-х років ХХ ст. у розібраному стані. За свідченням очевидців під фундаментом пам’ятника знаходилися залишки людських кістяків. Цей факт підтверджує гіпотезу про перенесення, ще на початку ХХ ст., останків учасників двох турецько-татарських походів із цвинтаря на Лучці, тобто із Воскресінського кладовища, на Замкову гору.
Протягом 60-70-х рр. ХХ ст. Чигиринський районний відділ культури продовжив роботу по обліку та паспортизації пам’яток краю. Рішенням Обласного відділу культури №177 від 19 березня 1976 року «Сходи із підпірною стінкою» були взяті на державний облік під охоронним №61815. «Пам’ятний знак на честь героїв битв з польсько-шляхетськими і турецькими загарбниками (1596-1597, 1677-1678рр.)», згідно даного рішення, змінив охоронний номер з №25 на №1538. 14 червня 1977 року начальник обласного відділу культури Б.Г.Білик та інспектор по охороні пам’яток В.В.Косар своїми підписами затвердили паспорт на пам’ятний знак в честь героїв битв з польсько-шляхетськими та турецькими загарбниками.
7 березня 1989 року, завдяки піднесенню національного руху, під тиском громадськості та з ініціативи Черкаської обласної ради народних депутатів, Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову «Про оголошення комплексу пам’яток історії, культури та природи м.Чигирина, с.Суботова і урочища Холодний Яр у Черкаській області Державним історико-культурним заповідником». З початку свого існування новостворена установа підпорядковувалась районному відділу культури.
У 1992 році була проведена заміна пам’ятного знаку на честь перебування Т.Г.Шевченка в Чигирині у 1843, 1845 рр.. Автор сучасного гранітного пам’ятного знаку архітектор Ю.Соміков. В цей же рік було проведено ремонтно-реставраційні роботи підпірної стінки та сходів, що ведуть на Богданову гору.
У 1995 р. Указом Президента України заповіднику надано статус Національного. Серед пам’яток історії, що охороняються Національним історико-культурним заповідником «Чигирин» - «Пам’ятний знак на честь героїв битв з польсько-шляхетськими й турецькими загарбниками (1596-1597, 1677-1678рр.) та «Сходи із підпірною стінкою» в м. Чигирині. В середині 90-х рр. ХХ ст. було продовжено ремонтно-реставраційні роботи східців, підпірної стінки та водостоку, а також реставрували хрест-пам’ятник. В зв’язку із викраденням чавунної дошки хреста-пам’ятника, на одному із заводів м.Кременчук Полтавської області було вилито нову.
У 2002 році ПП «Райагробуд» замінив старі перила сходів на дубові.
9 вересня 2002 року Кабінет Міністрів України постановою №1330 затвердив «Комплексну програму паспортизації об’єктів культурної спадщини на 2003-2010 рр.». У листопаді 2005 р. ПП «Ларо» (головний архітектор А.Ніколенко) було виготовлено Паспорти об’єктів культурної спадщини НІКЗ «Чигирин», затверджені Службою охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації та Державною службою з питань національної культурної спадщини.
У паспорті об’єкту культурної спадщини дана його технічна характеристика: «Пам’ятний знак-хрест, встановлений на двохступінчастому постаменті. Постамент в нижній частині виготовлений з кам’яної шашки, верхня частина – кам’яна-штукатурка, яка місцями розтріскана. Постамент частково деформований на вигляд. Загальна висота пам’ятника 4440 мм, постаменту 2450 мм. Пам’ятник стоїть на бетонній площадці площею 41 м2, покритій великорозмірними гранітними плитами типу «брекчія», з двох гранітних сходин до основної алеї, що веде до пам’ятника Б.Хмельницькому»16.
«Сходи з підпірною стінкою», згідно паспорту об’єкту культурної спадщини, мають такий вигляд: «… нижня вхідна площадка зі сходами виконана з гранітних східців та плити типу «брекчії», вхідна підпірна стінка викладена з місцевого пісковику по рельєфу і фіксує нижню частину гори по вулиці Замковій в межах входу. Ширина першого маршу сходів 1500 мм, інші сходи мають ширину 1000-1100 мм. Підпірні стінки різновисокі і різноформні, мають живописний характер. Сходи огорожені дубовими поручнями та металевими стійками. Загальна кількість сходів 214 штук».
"Сходи з підпірною стінкою" що ведуть до парку-пам’ятки "Замкова гора" є візитною карткою міста Чигирина. Вони надовго залишаються в пам'яті майже всіх гостей, які відвідали першу гетьманську столицю.
Дані об’єкти культурної спадщини внесені до Державного Реєстру та є пам’ятками історії місцевого значення.
ПОСИЛАННЯ
1. Лазуренко В. Історія Чигиринщини (з найдавніших часів до сьогодення)/ Навчальний посібник – Черкаси: Ваш дім. – 2004. - С.313.
2. Формазов А. Страницы русской археологии. - М., 1986. – С.17.
3. МПД автора: Кривошея Галина Михайлівна, 1915 р.н., м. Чигирин.
4. Кривенко С. Розриті могили //Пам’ятки історії та культури України. Науковий часопис. – 2002. - №2. - С.60.
5. Смирнова И. Тайная история креста. – М., 2006. – С.249.
6. Матющенко Б., Шповира Ю., Чабан М. Забутою Україною. - Дніпропетровськ: Імапрес, 2006. - С.18.
7. Гречило А. Герб міста Чигирина// Пам’ятки історії та культури України. Науковий часопис. – 2002.- №2. - С. 55.
8. Там само. – С.56.
9. Там само. – С.56.
10. Державний архів Черкаської області. – Р-184, Оп.1, Спр.110, Арк.48.
11. Там само. – Арк.49.
12. Вечерский В., Лебедев Г., Махрин В. Историко-архитектурные предпроэктные исследования к опорным планам городов УССР. - К., 1987. – С.21.
13. Чепурна І. Пам’яткоохоронна робота на Чигиринщині у 50-60 рр. ХХ ст.//Черкащина в контексті історії України. – Черкаси, 2008. – С.5.
14. МПД автора : Столяров Фелікс Іванович, 1941 р.н., м. Чигирин.
15. Науковий архів НІКЗ "Чигирин". - Паспорт об’єкта культурної спадщини «Сходи з підпірною стінкою». - 2005. - С.1.
16. НА НІКЗ "Чигирин". - Паспорт об’єкта культурної спадщини «Памятний знак на честь героїв битв з польсько-шляхетськими й турецькими загарбниками (1596-1597, 1677-1678рр.)», 2005. - с.1.